1. Чи враховуються в розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я  (20000 та 13500 гривень) окремі види заробітної плати, а саме: доплата за роботу в нічний час, доплата за роботу з деззасобами, доплата за роботу COVID-19 хворими, індексація?

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 установлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше
20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я та на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Тобто Постановою № 2 медичним працівникам гарантується мінімальний розмір нарахованої заробітної плати.

В суму нарахованої заробітної плати включаються всі структурні складові заробітної плати, установлені працівникові згідно з діючими умовами оплати праці, а саме: основна заробітна плата (встановлюється у вигляді тарифних ставок (посадових, місячних окладів); додаткова заробітна плата (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, зокрема, додаткова доплата у розмірі до 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу /з підвищеннями/ з урахуванням передбачених законодавством обов’язкових доплат та надбавок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 246 “Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2” (зі змінами); премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями).

Для забезпечення фінансування розмірів заробітної плати медичним працівникам Постановою № 2 внесено зміну у додаток 3 до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 25 квітня 2018 р. № 410 “Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій” відповідно до якої надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору відповідно до законодавства забезпечувати виплату заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності у розмірі не меншому, ніж передбачено Постановою № 2.

2. Яким чином застосовуються положення Постанови № 2 для медичних працівників закладів охорони здоров’я, які працюють за сумісництвом?

Стосовно роботи за сумісництвом інформуємо, що відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Згідно з частиною третьою статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Статтею 102¹ КЗпП передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Підпунктом 5 пункту 1 Постанови № 2 передбачено, що у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу.

Отже на роботі за сумісництвом медичному працівникові гарантується мінімальний розмір нарахованої заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу.

3. Чи застосовується Постанова № 2 у закладах охорони здоров’я комунальної форми власності?

Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 установлено, що:

розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік:

на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я;

на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства.

Водночас підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 2 передбачено, що граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті “а” підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери” (далі – Постанова № 1298), може бути збільшений для досягнення розміру нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 постанови Постанови № 2.

Підпунктом 4 пункту 1 Постанови № 2 установлено, диференціація заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.

Враховуючи викладене, при застосуванні вимог Постанови № 2 для закладів комунальної власності необхідно брати до уваги наступне.

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про оплату праці” (далі – Закон) умови і розміри оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У закладах охорони здоров’я, які за організаційно-правовою формою функціонують як комунальні некомерційні підприємства, умови оплати праці визначаються з урахуванням статті 97 Кодексу законів про працю України та  статті 15 Закону, а саме самостійно визначають у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Основні правові засади розробки, укладення і виконання колективного договору з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально економічних інтересів працівників і власників визначаються Законом України „Про колективні договори і угоди”. Відповідно до статті 1 Закону України „Про колективні договори і угоди” колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, зокрема щодо нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати (окладів, тарифних ставок) та інших видів трудових виплат – доплат, надбавок, премій тощо (стаття 7 Закону України „Про колективні договори і угоди”).

Тобто, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат працівників підприємств визначаються підприємствами самостійно в колективному договорі із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством та угодами.

Водночас умови оплати праці медичних працівників затверджено спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2005 № 308/519 „Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення” (зі змінами) (далі – Умови), розробленим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери” (зі змінами).

Для забезпечення фінансування розмірів заробітної плати медичним працівникам Постановою № 2 внесено зміну у додаток 3 до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 25 квітня 2018 р. № 410 “Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій” відповідно до якої надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору відповідно до законодавства забезпечувати виплату заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності у розмірі не меншому, ніж передбачено Постановою № 2.

4. Який державний орган визначає належність окремих медичних посад та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, до посад, визначених Постановою № 2?

Віднесення окремих медичних посад та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, до посад, визначених Постановою № 2, не відноситься до компетенції Мінекономіки.

Згідно зі статтею 74 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основ) провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять певні види медичної і фармацевтичної діяльності, надають реабілітаційну допомогу, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Відповідальність за дотриманням зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів, а також органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження відповідних видів господарської діяльності.

Переліки вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, порядок атестації та кваліфікаційні вимоги до медичних працівників закладів охорони здоров’я та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я визначені наказами Міністерства охорони здоров’я України від 25.12.1992 № 195 “Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю”, 28.10.2002 № 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров’я, посад фахівців у галузі охорони здоров’я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я”, 23.11.2007 № 742 “Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою” та 29.03.2002 № 117, яким затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 “Охорона здоров’я”).

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267, МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.