1. Загальні положення
1.1. Рекомендації для учасників процесу створення та використання аудіовізуальних творів (далі – Рекомендації) розроблені відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України: „Про авторське право і суміжні права”, „Про кінематографію”; постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 „Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” та інших нормативно-правових актів.
1.2. Рекомендації розроблені для надання допомоги учасникам правовідносин у процесах створення та використання аудіовізуальних творів з метою удосконалення механізмів виплати винагороди авторам аудіовізуальних творів. Рекомендації сприятимуть діяльності організацій колективного управління майновими правами авторів у процесі збору винагороди за використання аудіовізуальних творів.
2. Визначення поняття аудіовізуального твору
2.1. Стаття 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” містить таке визначення аудіовізуального твору: аудіовізуальний твір – твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів.
Одночасно, в Законі України „Про кінематографію” закріплюється термін „фільм”. Так, відповідно до статті 3 зазначеного закону фільм – аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників.
На міжнародному рівні передбачено визначення кінематографічного твору: „твір будь-якої тривалості чи твір на будь-якому носії, зокрема художні кінематографічні твори, мультиплікаційні та документальні фільми, який відповідає положенням, що регулюють кіновиробництво і є чинними на території кожної з відповідних Сторін, та призначений для демонстрування в кінотеатрах” (стаття 3 Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво).
2.2. Аудіовізуальний твір слід відрізняти від відеограми, яка відповідно до статті 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” означає відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.
Чітке визначення відповідними суб’єктами, який саме об’єкт права інтелектуальної власності виступає предметом правовідносин – аудіовізуальний твір або відеограма, має вплив на подальший процес використання такого об’єкту, зокрема укладання договорів та виплати винагороди.
2.3. Види аудіовізуальних творів: кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
До різновидів аудіовізуальних творів можна віднести рекламні та музичні відеоролики (відеокліпи), якщо вони відповідають вимогам, що встановлені чинним законодавством України, до визнання твору аудіовізуальним. Наприклад, у разі, якщо пишеться оригінальний сценарій, підбирається оригінальна музика, знімається оригінальний відеоролик тощо.
3. Суб’єкти, що беруть участь у створенні та використанні аудіовізуального твору і виконань
3.1. Основними особами, що мають авторське право на аудіовізуальний твір, є:
- режисер-постановник;
- автор сценарію і (або) текстів, діалогів;
- автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;
- художник-постановник;
- оператор-постановник.
Відповідно до статті 17 Закону України „Про авторське право і суміжні права” зазначені особи визнаються авторами аудіовізуального твору.
У свою чергу, стаття 1 зазначеного закону передбачає, що автором може бути тільки фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. При цьому автором може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства.
В аудіовізуальному творі можуть брати участь не всі зазначені автори або одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених авторських функцій.
В аудіовізуальному творі також можуть використовуватися твори, які існували раніше та увійшли як складова частина до такого твору. При цьому автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір.
3.2. Під час створення аудіовізуального твору може використовуватися такий об’єкт суміжних прав як виконання.
Визначення „виконавець” міститься в статті 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Враховуючи зазначене, в більшості випадків в аудіовізуальному творі участь беруть такі суб’єкти суміжних прав як виконавець-артист (виконавець музичного твору) та виконавець-актор.
Суб’єктом суміжних прав може виступати особа, творчою працею якої створено як твір, так і виконання. У такому випадку такий суб’єкт є носієм авторського права. Наприклад, співак одночасно може бути автором слів та музики до аудіовізуального твору.
Виконавцями аудіовізуального твору можуть виступати дублери візуального ряду та звукового дубляжу.
3.3. До осіб, що можуть виступати суб’єктами авторського права на аудіовізуальний твір, належать продюсери та кіностудії (виробники аудіовізуального твору).
Стаття 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” містить положення щодо продюсера аудіовізуального твору, яким вважається особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору.
Розкриття терміну „продюсер” міститься також в Законі України „Про кінематографію”, відповідно до якого продюсером фільму є фізична або юридична особа, яка організовує або організовує і фінансує виробництво та розповсюдження фільму (стаття 3).
Такий суб’єкт правовідносин як виробник аудіовізуального твору (або організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору) охоплюється визначенням „виробник фільму”, під яким розуміється суб’єкт кінематографії, який взяв на себе відповідальність за виробництво фільму (стаття 3 Закону України „Про кінематографію”). До виробників фільмів, окрім продюсерів, можуть належати й кіностудії, відеостудії, студії, тощо.
3.4. Створення аудіовізуальних творів може здійснюватися в якості замовлення. У такому випадку додатковим суб’єктом правовідносин у зазначеній сфері виступає замовник. У якості замовника можуть виступати юридичні та фізичні особи, а також держава, інтереси якої в продюсерській системі кінематографії представляє Міністерство культури і туризму України (Державне агентство України з питань кіно).
3.5. Інші особи, що є учасниками знімальної групи та здійснюють технічну роботу, не визнаються авторами аудіовізуального твору та не мають статусу суб’єктів авторського права на такий твір. Ними виступає звукооператори, звукооформувачі, інженерно-технічні працівники, гримери, робітники відділу декоративно-технічних споруджень, комбінованих зйомок, світлотехнічного цеху та знімальної техніки, монтажу й обробки фільмів тощо.
4. Права суб’єктів авторського права і суміжних прав
4.1. Частина друга статті 418 Цивільного кодексу України встановлює, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом та іншим законом.
Зазначене стосується таких об’єктів авторського права, як аудіовізуальні твори, а також об’єктів суміжних прав, як виконання, що зафіксовані в аудіовізуальних творах.
Детальні положення щодо сукупності прав авторів та виконавців аудіовізуальних творів містяться в Законі України „Про авторське право і суміжні права”. Особисті немайнові права автора передбачені статтями 14 та 38 цього закону, майнові права – статтями 15 та 39.
При цьому слід враховувати частину другу статті 17 та частину третю статті 39 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, які визначають особливості реалізації майнових прав авторів та виконавців саме при створенні аудіовізуального твору.
4.2. Продюсери та виробники отримують певні права щодо аудіовізуальних творів на підставі укладених з авторами та виконавцями договорів.
4.3. У разі створення фільмів за рахунок коштів державного бюджету необхідно враховувати положення статті 16 Закону України „Про кінематографію”.
4.4. Зацікавленим суб’єктам слід враховувати, що, на відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком їх чинності (дії). В цьому випадку слід враховувати статті 446 та 456 Цивільного кодексу України, статті 28 та 44 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.
5. Договірні відносини щодо створення аудіовізуальних творів і виконань
5.1. Договори про створення аудіовізуального твору укладаються організаціями, що здійснюють виробництво аудіовізуального твору, та (або) продюсерами окремо з кожним автором. Тому кожен автор укладає договір на окремо створений ним твір чи окремо виконану творчу роботу, в результаті яких буде створений один аудіовізуальний твір. При цьому такі договори можуть укладатися щодо творів, спеціально створених для аудіовізуального твору до чи в процесі роботи над ним, а також щодо творів, що взагалі існували раніше (наприклад, літературний твір, сценарій, музика, текст пісень тощо).
5.2. Договори про створення аудіовізуального твору є авторськими договорами, правове регулювання яких здійснюється 31 та 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.
Треба враховувати, що договір про створення аудіовізуального твору може мати характер договору замовлення або трудового (службового) договору. При цьому слід враховувати положення статтей 429, 430, 1112 Цивільного кодексу України, частину шосту статті 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. За даними договорами майнові права інтелектуальної власності на твори, створені у зв’язку з виконанням трудового договору або за замовленням, належать спільно його авторам та роботодавцю (замовнику), якщо інше не встановлено договором.
5.3. Якщо інше не встановлено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору (частина друга статті 17 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).
5.3. При укладанні договору про створення аудіовізуального твору предмет договору має чітко визначати всі елементи, які обумовлює виконання договору автором аудіовізуального твору.
5.4. У договорі доцільно прямо зазначати майнові права щодо створеного аудіовізуального твору в цілому, визначити перелік прав, який належить кожній стороні договору окремо: автору та продюсеру (виробнику, замовнику).
Замовник або виробник аудіовізуального твору може бути зацікавлений у тому, щоб всі майнові права щодо кожного об’єкта, який створюється під час роботи над аудіовізуальним твором, і щодо аудіовізуального твору в цілому були передані йому, що в свою чергу унеможливить в подальшому висунення співавторами заперечення про комерційне використання твору як особі, яка замовила або здійснила його виробництво, так і будь-якій іншій особі, права на використання аудіовізуального твору якій будуть надані.
5.5. У договорі обов’язково має міститися положення стосовно виплати авторської винагороди за створення аудіовізуального твору.
Авторська винагорода за створення твору виплачується фіксованою сумою.
За передачу виключних майнових прав продюсер сплачує автору винагороду у вигляді паушального платежу, роялті або змішаного платежу.
У випадку присудження фільму премій (призів тощо) у грошовій формі (у тому числі, в іноземній валюті), на різних конкурсах та фестивалях в номінації „режисерська робота”, „кращий сценарій” та ін., можливо передбачення виплати премії автору відповідного твору, який увійшов до складу авторів аудіовізуального твору.
Інший випадок виплати винагороди щодо аудіовізуальних творів, створених на державні кошти, а саме: у формі гонорару в розмірі мінімальної ставки гонорару, передбаченого Тимчасовим положенням про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1252.
5.6. Окрім зазначених умов, договір про створення аудіовізуального твору містить обов’язки сторін, строк та територію дії договору, відповідальність сторін, а також інші умови, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди.
6. Договірні відносини щодо використання аудіовізуальних творів і виконань
6.1. Основні положення щодо використання аудіовізуального твору та передачі прав на конкретні способи використання такого твору містяться в договорі про створення такого твору, що укладається зацікавленим суб’єктом (продюсером, виробником) з авторами.
Одним з головних положень договору виступає передбачення виплати авторської винагороди за передачу виключних майнових прав на фільм і його використання у формі відрахування (відсотків) за кожний проданий примірник (копію) або кожне використання фільму, які обчислюються з прибутку, отриманого за використання фільму.
6.2. Окремим видом договору щодо використання аудіовізуального твору виступає договір, що укладається правовласником із конкретним користувачем такого об’єкту авторського права.
У цьому випадку мають враховуватися положення глави 75 Цивільного кодексу України, статей 31-34 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.
Основними видами договорів, що укладаються з користувачами, є договори про публічну демонстрацію, публічне сповіщення та розповсюдження аудіовізуальних творів.
Договір про публічну демонстрацію аудіовізуального твору укладається між правовласниками та кінотеатрами. Як правило, за таким договором передаються невиключні майнові права на використання аудіовізуального твору.
Договір про публічне сповіщення аудіовізуального твору укладається між правовласниками та організаціями ефірного мовлення і кабельної ретрансляції. Як правило, за таким договором передаються як невиключні, так і виключні майнові права на використання аудіовізуального твору.
Договір про розповсюдження аудіовізуального твору укладається між правовласниками та розповсюджувачами (мережи оптової та роздрібної торгівлі, здавання у прокат (найм), експорт/імпорт). Як правило, за таким договором передаються виключні майнові права на використання аудіовізуального твору.
6.3. Обов’язковою умовою зазначених договорів виступає положення про виплату авторської винагороди за відповідний вид використання аудіовізуального твору.
7. Збір, розподіл та виплата винагороди за створення та використання аудіовізуальних творів
7.1. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 „Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав” щодо аудіовізуальних творів передбачені ставки винагороди за:
- публічний показ аудіовізуальних творів (додаток № 1 „Б”);
- публічне сповіщення або ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) (додаток № 1 „В”);
- відтворення і (або) опублікування аудіовізуальних творів, зафіксованих у відеограмах, на всіх видах матеріальних носіїв, випуск в обіг виготовлених за межами України примірників творів згідно з договорами на їх імпорт (додаток № 2).
Визначені ставки винагороди є мінімальними, а тому можуть бути лише збільшені сторонами правовідносин, що виникають під час використання аудіовізуальних творів. Зменшення розміру авторської винагороди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 72, є незаконним.
За інші види використання аудіовізуальних творів ставки авторської винагороди не передбачені, що надає сторонам правовідносин свободу в вирішенні питання оплати творчої праці авторів за неврегульовані види використання.
7.2. Відсутність ставок винагороди для виконавців аудіовізуальних творів створює необхідність находження порозуміння між сторонами відповідної угоди з обов’язковим врахуванням взаємних інтересів при оплаті творчої праці виконавців.
7.3. Автори аудіовізуальних творів можуть отримати винагороду, також на підставі статті 25 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.
Відповідно до частини другої зазначеної статті твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім’ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.
Особливості виплати винагороди у цьому випадку визначені статтею 42 цього Закону. Винагорода встановлена додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 „Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах”.
7.4. Для фільмів, створених за державним замовленням, порядок виплати винагороди врегульований наказом Міністерства культури та туризму України від 03.04.02 № 203 „Про Порядок виплати авторської винагороди за передачу виключних майнових прав на фільм і його використання, що створюється за державним замовленням Міністерства культури і мистецтв України”.
Ставки винагороди передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1252 „Про затвердження Тимчасового положення про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України”.
7.5. Виходячи із положення статті 29 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, яка передбачає перехід у спадщину майнових прав авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, авторська винагорода має нараховується і виплачується також спадкоємцям, при чому в тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.
Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.
7.6. Враховуючи положення статті 45 Закону України „Про авторське право і суміжні права” щодо можливості управління суб’єктами авторського права і суміжних прав своїх прав декількома способами, збір, розподіл та виплата винагороди може здійснюватися:
- особисто суб’єкту;
- через повіреного суб’єкта;
- через організацію колективного управління.
Способи отримання суб’єктами авторського права та суміжних прав, зокрема авторами та виконавцями, належної їм винагороди визначаються самими зацікавленими особами, що беруть участь у створенні та використанні аудіовізуальних творів.
Розповсюдженим в Україні способом виступає схема „користувач – дистриб’ютор – продюсер (виробник) – автор (автори)”. Але, враховуючи міжнародний досвід аудіовізуального ринку, найбільш зручним з точки зору і авторів та користувачів є спосіб виплати авторського винагороди через організації колективного управління.
8. Порушення авторського права і суміжних прав при використанні аудіовізуальних творів і виконань
8.1. Види порушень авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, передбачені в статті 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. До них належать:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
8.2. Піратство як вид порушення авторського права.
Регламент № 3295/94 Ради Європейського співтовариства від 22.12.1994 р визначає „піратські товари” як товари, які є копіями або містять копії, виготовлені без згоди володільця авторських або суміжних прав, або володільця прав стосовно рисунка чи моделі, зареєстрованих у відповідному національному праві.
На сьогодні основними формами піратства є відеопіратство, піратство у сфері публічного використання та камкординг.
8.2.1. Відеопіратсво:
- чисте піратство – фільми, які не випускалися у відеоформаті в законному порядку. Подібні фільми, можливо, ще демонструються кінотеатрами;
- підробки – копії відеофільмів звичайного випуску, спеціально оформлені з метою надання їм виду справжнього продукту;
- одна за одною, послідовні копії – копії відеофільмів звичайного випуску, для яких не робилося спроб надання виду справжнього продукту.
8.2.2. Піратство у сфері публічного використання:
- недостача при поверненні копій продюсеру по завершенні контракту на розповсюдження;
- розкрадання копій, призначених для знищення, наприклад фальшиві акти про знищення, а копії продаються;
- неправомірне копіювання, коли за допомогою однієї добре зробленої копії фільму, який сам потім може служити для виготовлення копій фільму, що звичайно ж, будуть значно гіршої якості, ніж оригінали, надані продюсером.
8.2.3. Камкординг.
Камкординг (camcording) означає несанкціонований запис фільму в залі кінотеатру на камеру.
Поява піратських копій кінофільмів здійснюється у 2 етапи:
- камкординг протягом першої ночі після першої демонстрації фільму – дуже низька якість;
- період між початком кінотеатрального показу і випуском диску для домашнього відео – висока якість.
В якості боротьби та протидії камкордингу зацікавленим суб’єктам можна рекомендувати здійснення інформування студій та кінотеатрів про можливість таких противоправних дій, навчання персоналу кінотеатрів по виявленню камкордингу під час кіносеансів, а також проведення прихованого/відкритого спостереження за залом.
8.3. Порушення цілісності аудіовізуального твору.
У наслідок концентрації реклами навколо кінофільмів та телевізійних проектів, такі твори можуть спотворюються об’ємними рекламними блоками. Такі дії з огляду на дотримання авторського права можуть бути порушенням немайнових або ж моральних прав авторів цієї аудіовізуальної продукції та породжувати ряд правових проблем.
Питання наявності порушення цілісності аудіовізуального твору у зв’язку з перериванням такого твору рекламою може вирішуватися у судовому порядку лише автором (авторами) аудіовізуального твору.
9. Відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав при використанні аудіовізуальних творів і виконань
9.1. Відповідно до статті 51 Закону України „Про авторське право і суміжні права” захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав встановлені у статті 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.
9.2. Види відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав щодо аудіовізуальних творів встановлені відповідними кодексами України, а саме:
- Кодексом України про адміністративні правопорушення (стаття 51-2, стаття 164-6, стаття 164-7, стаття 164-9);
- Кримінальним кодексом України (стаття 176, стаття 203-1, стаття 216).
9.3. Відповідно до цивільного законодавства України передбачається можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав; стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.