Консультації з питань публічних закупівель

Щодо надання роз’яснення про можливість та порядок застосування переговорної процедури закупівлі електричної енергії у постачальника універсальних послуг ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» (ЄДРПОУ 41835359) з урахуванням вимог пунктів 13 і 47 Особливостей Замовник є балансоутримувачем будівлі гуртожитку, зазначений об’єкт відповідно до наказу Вінницької обласної військової адміністрації № 1363 від 07.11.2023 (із змінами) включено до переліку місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до пункту 2 Додатка 3 до "Положення про покладення спеціальних обов’язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483, фіксовані ціни застосовуються до електричної енергії, що купується у постачальників універсальних послуг та споживається, зокрема, юридичними особами — балансоутримувачами майна, що використовується для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, у частині задоволення власних побутових потреб таких осіб. На території Вінницької області функції постачальника універсальних послуг виконує ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» (ЄДРПОУ 41835359). Згідно з підпунктом 2 пункту 13 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (зі змінами), переговорна процедура закупівлі застосовується як виняток у разі укладення договору про закупівлю з постачальником універсальної послуги з постачання електричної енергії. Під час проведення переговорів замовник зобов’язаний вимагати від учасника надання підтвердження про відсутність підстав для відмови в участі відповідно до пункту 47 Особливостей, зокрема підпункту 11, який передбачає відмову в разі, коли учасник або його кінцевий бенефіціарний власник є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель. Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» є Григоришин Костянтин Іванович (16.11.1965 р.н.), щодо якого Указом Президента України від 19.01.2025 № 38/2025 введено в дію рішення РНБО від 19.01.2025, яким застосовано, зокрема, заборону здійснення публічних закупівель. У зв’язку з викладеним просимо надати офіційне роз’яснення з таких питань: 1. Чи має право замовник застосовувати переговорну процедуру закупівлі відповідно до підпункту 2 пункту 13 Особливостей (укладення договору з постачальником універсальної послуги) у разі, коли кінцевий бенефіціарний власник такого постачальника перебуває під санкціями, що є підставою для відмови в участі згідно з підпунктом 11 пункту 47 Особливостей? 2. У який спосіб замовник має вимагати та отримувати від учасника підтвердження відсутності підстав за пунктом 47 Особливостей під час проведення переговорної процедури, враховуючи, що: Особливості не визначають способу проведення переговорів; переговори фактично проводяться поза електронною системою закупівель; технічна можливість самостійного декларування учасником відсутності підстав у ЕСЗ на етапі переговорів відсутня? Чи достатньо для виконання вимог пункту 47 Особливостей отримання від учасника письмового підтвердження (довідки, декларації) про відсутність підстав для відмови та відображення результатів перевірки у протоколі проведення переговорів? Якщо застосування переговорної процедури з ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» є неможливим через дію підпункту 11 пункту 47 Особливостей, яким чином замовник може забезпечити постачання електричної енергії для потреб гуртожитку, що використовується для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, із застосуванням фіксованих цін відповідно до Додатка 3 до ПКМУ № 483? Просимо надати роз’яснення в найкоротший строк з огляду на необхідність забезпечення безперебійного постачання електричної енергії об’єкту, що використовується для проживання внутрішньо переміщених осіб.

Добрий день! У зв’язку із внесенням змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 р. № 1512 «Деякі особливості визначення вартості будівництва в умовах воєнного стану» просимо надати роз’яснення щодо практичного застосування положень зазначеної постанови та кошторисних норм України «Настанова щодо порядку проведення аналізу цін на матеріальні ресурси» (далі – Настанова). Відповідно до встановленого порядку аналіз цін на матеріальні ресурси проводиться, зокрема: замовником – під час складання інвесторської кошторисної документації; підрядником – під час складання інвесторської кошторисної документації у випадку, коли розроблення проєктної документації покладається на підрядника, а також під час підготовки актів приймання виконаних будівельних робіт у разі застосування динамічної договірної ціни. Аналогічне розмежування суб’єктів аналізу цін передбачено пунктом 4.6 Настанови, відповідно до якого замовник здійснює аналіз цін під час складання інвесторської кошторисної документації, а підрядник – під час складання такої документації у випадку, коли розроблення проєктної документації покладається на підрядника. У практичній діяльності виникає питання щодо застосування зазначених положень у випадку реалізації об’єкта будівництва за моделлю «проєктуй – будуй», коли відповідно до умов договору розроблення проєктної документації, у тому числі інвесторської кошторисної документації, покладається на підрядника. У такому випадку Настанова прямо визначає підрядника суб’єктом, який здійснює аналіз цін під час складання інвесторської кошторисної документації. Водночас положення щодо здійснення аналізу цін замовником під час складання інвесторської кошторисної документації не містить прямого застереження щодо його незастосування у випадку, коли розроблення проєктної документації покладено на підрядника. У зв’язку з викладеним просимо роз’яснити: Чи зберігається за замовником обов’язок самостійно проводити окремий аналіз цін на матеріальні ресурси під час складання інвесторської кошторисної документації, якщо розроблення проєктної документації та складання інвесторської кошторисної документації покладено на підрядника? Чи достатнім у такому випадку є проведення аналізу цін підрядником як суб’єктом аналізу, прямо визначеним пунктом 4.6 Настанови, без проведення замовником теж аналізу цін щодо тих самих матеріальних ресурсів? Також просимо уточнити: у разі якщо обов’язок щодо проведення аналізу цін у зазначеному випадку одночасно зберігається і за замовником, і за підрядником, чи повинні обидва суб’єкти окремо формувати Звіт з аналізу цін на матеріальні ресурси відповідно до розділу V Настанови? Якщо так, то у такому випадку просимо додатково роз’яснити: результати якого саме аналізу цін та відповідно якого Звіту – сформованого замовником чи сформованого підрядником – повинні використовуватися при складанні інвесторської кошторисної документації та визначенні в ній поточних цін на матеріальні ресурси? Необхідність роз’яснення зазначеного питання зумовлена потребою в однозначному та належному застосуванні нових вимог законодавства під час реалізації договорів, за якими розроблення проєктної документації покладається на підрядника. Дякуємо за сприяння та надання роз’яснення. З повагою!

Доброго дня ! Міське комунальне підприємство належить до комунальної власності, власником якого є міська територіальна громада в особі міської ради, якій воно підзвітне і підконтрольне. Основним видом діяльності КП є надання послуг по міським, міжміським автобусним пасажирським перевезенням. Відповідно до актів органу місцевого самоврядування дане КП за результатами проведеного конкурсу визначено перевізником на міських автобусних маршрутах та затверджено мережі автобусних маршрутів загального користування, що знаходяться в межах території міської територіальної громади. Враховуючи вищевикладене та з метою правильного визначення правового статусу підприємства під час планування і проведення закупівель, керуючись ст. 9 Закону України «Про публічні закупівлі», просимо надати роз’яснення (консультацію) щодо наступного питання: "Чи підпадає таке комунальне підприємство (яке здійснює міські та приміські пасажирські перевезення за затвердженими ОМС маршрутами) під категорію замовника, що здійснює діяльність в окремих сферах господарювання, відповідно до пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі»?

Відповідно до нової редакції абзацу першого пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про публічні закупівлі” (далі — Закон) встановлено, що особливості здійснення закупівель щодо вимог локалізації застосовуються тимчасово, до 31 грудня 2032 року, під час здійснення закупівлі товарів (у тому числі товарів, що закуповуються у складі робіт або послуг), визначених підпунктом 2 цього пункту, у спосіб, визначений статтями 13,14 та 15 цього Закону, а також під час здійснення закупівель, особливості яких визначені постановами Кабінету Міністрів України відповідно до закону, за умови що вартість товару або товарів, визначених підпунктом 2 цього пункту, у складі предмета закупівлі дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, встановлюються такі особливості здійснення закупівель. Водночас підпунктом 3 пункту 6-1 розділу X Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України за погодженням із комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання промислової політики та розвитку окремих галузей виробництва, може затверджувати додатковий перелік товарів, що належать виключно до продукції переробної промисловості, в якому встановлює вимоги щодо їх ступеня локалізації виробництва в розмірі, що не перевищує ступінь локалізації виробництва, встановлений підпунктом 1 цього пункту на відповідний рік. Такий додатковий перелік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2025 № 782 (далі — Постанова № 782). У листі-роз'ясненні Міністерства економіки та довкілля України від 17.08.2026 року № 3323-04/76414 зазначалося, що «нові норми Закону № 4888 передбачають комплексне врегулювання питань застосування вимог щодо локалізації виробництва під час здійснення публічних закупівель у разі, якщо вартість предмета закупівлі (товарів, у тому числі в складі робіт чи послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень». Проте, зважаючи на буквальний зміст абзацу першого пункту 6-1 розділу X Закону, у якому зафіксовано зв'язок вартісної межі («дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень») виключно із товарами, «визначеними підпунктом 2 цього пункту», виникає неоднозначне трактування щодо поширення цієї вартісної межі. Зокрема, чітко не визначено, чи поширюються вказані вартісні межі на додатковий перелік товарів, передбачений підпунктом 3 пункту 6-1 розділу X Закону та Постановою № 782, а відтак не зрозуміло чи є вартісна межа у розмірі 1 мільйон гривень базовою та загальною для всіх товарів. У зв'язку з цим, з метою уникнення порушень законодавства про публічні закупівлі, просимо надати роз’яснення на такі питання: 1. Чи поширюється новий вартісний поріг «дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень», визначений в абзаці першому пункту 6-1 розділу X Закону, на закупівлю товарів, внесених до додаткового переліку згідно з Постановою КМУ від 02.07.2025 № 782? 2. Чи зобов'язаний замовник застосовувати вимоги щодо підтвердження ступеня локалізації виробництва, якщо очікувана вартість товару з додаткового переліку (Постанова № 782) у складі предмета закупівлі є меншою за 1 мільйон гривень?

ТОВ «Сучасні вантажівки» просить надати роз’яснення щодо практичного застосування пункту 6-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» та Порядку підтвердження ступеня локалізації виробництва товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2022 № 861, у частині визначення показників МВ (митна вартість сировини), ІВ (вартість імпортної сировини) та ВС (виробнича собівартість товару) під час використання виробником імпортного транспортного шасі на давальницьких умовах. Маємо таку виробничу модель: 1. Українське підприємство А, яке є резидентом України, є власником автомобільного шасі іноземного виробництва. Шасі було раніше імпортоване в Україну підприємством А, пройшло митне оформлення та обліковується у нього на балансі. 2. Підприємство А не продає шасі виробнику, а передає його українському підприємству Б на підставі договору як давальницьке майно для виробництва завершеного транспортного засобу. 3. Право власності на шасі протягом виробничого процесу залишається за підприємством А. 4. Українське підприємство Б здійснює на території України необхідні технологічні операції, використовує власні та/або придбані матеріали, вузли, агрегати і комплектуючі та за результатами виробничого процесу виготовляє новий завершений транспортний засіб. 5. Відповідно до виробничої, сертифікаційної та іншої документації саме підприємство Б є виробником завершеного транспортного засобу, який надалі може бути предметом публічної закупівлі та щодо якого виробником визначається ступінь локалізації. Таким чином, імпортне шасі є невід’ємною складовою готового транспортного засобу, проте воно: - не було імпортоване безпосередньо виробником Б; - не було придбане виробником Б у постачальника-резидента; - передано виробнику Б виключно як давальницьке майно без переходу права власності. При цьому чинне нормативне визначення показників МВ та ІВ прямо не описує випадок, коли імпортна складова передається виробнику іншою українською юридичною особою на давальницьких умовах без продажу та без переходу права власності. У зв’язку з цим просимо надати відповідь на такі питання: 1. Чи повинна вартість імпортного автомобільного шасі, переданого виробнику на давальницьких умовах, враховуватися при визначенні ступеня локалізації нового завершеного транспортного засобу, виробленого з використанням такого шасі? 2. Якщо така вартість повинна враховуватися, до якого саме показника формули вона має бути включена: - до МВ; - до ІВ; - лише до показника ВС; - або в іншому порядку? 3. Яка саме вартість такого давальницького імпортного шасі повинна використовуватися для цілей калькуляції локалізації: - митна вартість шасі, визначена під час його первісного імпорту підприємством А; - первісна бухгалтерська вартість у підприємства А; - балансова вартість шасі на дату передачі виробнику; - договірна/оціночна вартість, зазначена в акті передачі давальницького майна; - або інша вартість, визначена законодавством? 4. Чи повинна вартість давальницького шасі включатися до показника ВС – виробничої собівартості завершеного товару – для цілей розрахунку ступеня локалізації, якщо відповідно до правил бухгалтерського обліку таке шасі не переходить у власність виробника та обліковується ним як давальницьке майно? 6. Чи допускається для цілей розрахунку ступеня локалізації ситуація, за якої вартість імпортного давальницького шасі не включається до показників МВ та ІВ і одночасно не включається до ВС, незважаючи на те, що це шасі фізично та функціонально є основною складовою завершеного транспортного засобу? 7. Чи правильно ми розуміємо, що сам факт використання давальницької схеми не є перешкодою для включення завершеного транспортного засобу до переліку товарів з підтвердженим ступенем локалізації за умови, що заявником є безпосередньо виробник завершеного транспортного засобу, який виконує передбачені законодавством технологічні операції та має належні підтверджуючі документи?