|
Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
При цьому відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Визначення понять “головні розпорядники бюджетних коштів”, “розпорядник бюджетних коштів” та “одержувач бюджетних коштів” наведені у пунктах 18, 47 та 38 частини першої статті 2 Бюджетного Кодексу України відповідно.
Згідно з пунктами 3 і 7 частини п’ятої статті 22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
При цьому одержувач бюджетних коштів – суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону замовники – органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об’єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 1 Закону публічна закупівля (далі – закупівля) – придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Закон застосовується, зокрема до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт – 1,5 мільйона гривень шляхом застосування однієї з процедур, передбачених частиною першою статті 12 Закону.
При цьому перелік випадків, на які не поширюється дія Закону передбачений частинами третьою та четвертою статті 2 Закону.
Таким чином, якщо суб'єкт є замовником у розумінні Закону, такий суб’єкт повинен дотримуватися вимог Закону під час здійснення закупівель товарів, робіт та послуг, керуючись вартісними межами, визначеними статтею 2 Закону.
|
|
Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб).
Примірне положення про тендерний комітет або уповноважену особу (осіб) (далі – Примірне положення), затверджене наказом Мінекономрозвитку від 30.03.2016 № 557 “Про затвердження Примірного положення про тендерний комітет або уповноважену особу (осіб)”.
Положення про тендерний комітет або уповноважену особу (осіб) визначає правовий статус, загальні організаційні та процедурні засади діяльності тендерного комітету та уповноваженої особи (осіб), а також їх права, обов’язки та відповідальність (пункт 1.1 Примірного положення).
Виходячи зі змісту частини другої статті 11 Закону та пункту 2.1. Примірного положення, склад комітету, зміни до складу та положення про нього затверджуються рішенням замовника. Для організації та проведення процедур закупівель замовник може утворити один або декілька комітетів у залежності від особливостей своєї діяльності.
При цьому членами тендерного комітету можуть бути виключно працівники замовника.
Поряд з цим обмеження щодо складу тендерного комітету встановлені у абзаці 2 частини другої статті 11 Закону.
Таким чином, членами тендерного комітету (комітетів) можуть бути будь-які посадові (службові) особи замовника, крім осіб, визначених у абзаці 2 частини другої статті 11 Закону.
|